Клінічна та профілактична медицина

ПОКРАЩЕНИЙ ШЛЯХ ВІДНОВЛЕННЯ ПІСЛЯ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ГЕРНІОПЛАСТИКИ У ПАЦІЄНТІВ З ВЕНТРАЛЬНИМИ ГРИЖАМИ: ЧИ ПОТРІБНО ЗАСТОСОВУВАТИ?

2024-04-05T20:01:20+03:00

Мета. Вивчити ефективність впровадження розробленого протоколу швидкого відновлення (ERAS) після операції при виконанні лапароскопічної герніопластики (ЛГ) у пацієнтів з вентральними грижами (ВГ).

Матеріали та методи. В дослідження включено 190 пацієнтів з ВГ після лапароскопічної протезуючої герніопластики з інтраперитонеальним розміщенням сітки (ІРОМ), які були розділені на дві групи. В дослідну групу увійшли 92 (48.4%) пацієнта, яким було застосовано ERAS протокол, в контрольну групу – 98 (51.6%) пацієнтів. У 25 (13,2%) пацієнтів дослідної групи ширина грижі була більше 10 см, за 4 тиж до операції їм виконували введення ботулотоксину типу А (БТА) у мʼязи передньої черевної стінки. В післяопераційному періоді оцінювали тривалість операції, час перебування в стаціонарі, інтенсивність больового синдрому та самопочуття, рівень С-реактивного білка (СРБ) та інтерлейкіну-6 (ІЛ-6) в першу післяопераційну добу.

Результати. Після введення БТА у 25 пацієнтів ERAS групи грижовий дефект зменшився в середньому на 4,6±0,62 мм та в усіх випадках став менше 10 см (р<0,001). Середня тривалість ЛГ в дослідній та контрольній групі статистично не відрізнялась (ERAS; 91,2±37,41 хв. vs preERAS 88,9±30,05 хв, р=0,76). Через 2 год після операції було можливим активізувати всіх пацієнтів дослідної групи та 78 (79,6%) контрольної групи, впродовж 4-6 годин – інших 20 (20,4%) пацієнтів контрольної групи. При використанні ERAS протоколу спостерігалась достовірно менша інтенсивнісь больового синдрому за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ), скарги на нудоту (р<0,001), здуття живота (р=0,017), відчуття голоду, спраги та загальної слабкості (р<0,001). При цьому статистично значимої різниці в наявності випорожнень не спостерігалось (р=0,31). Середній рівень СРБ після операції був достовірно вищій в контрольній групі в порівнянні з дослідною (preERAS; 43,63 ± 13,90 vs ERAS; 16,55 ± 9,97, р<0,001). Рівень ІЛ-6 аналогічно вище зростав в контрольній групі (preERAS; 34,03 ± 18,18 vs ERAS; 11,44 ± 5,30 р<0,001). Тривалість перебування в стаціонарі після операції в групах статистично не відрізнялась (р=0,21).

Висновки. Використання ERAS протоколу у пацієнтів з ВГ при виконанні лапароскопічної герніопластики ІРОМ дозволяє знизити інтенсивність больового синдрому в післяопераційному періоді та покращити субʼєктивну оцінку свого стану пацієнтом. Застосування БТА в передопераційному періоді дозволяє реалізувати ERAS протокол навіть у пацієнтів з вентральними грижами великих розмірів.

ВПЛИВ ЛІКУВАЛЬНОЇ ТАКТИКИ НА РІВЕНЬ ЯКОСТІ ЖИТТЯ ТА СТАН ПОРОЖНИНИ НОСА У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ АТРОФІЧНИЙ РИНІТ, СПРОВОКОВАНИЙ ШКІДЛИВИМИ УМОВАМИ ВИРОБНИЦТВА

2024-04-05T20:12:41+03:00

Вступ. Різні види професійних шкідливостей можуть викликати розвиток професійного атрофічного риніту (АР). Дослідження визначають високу поширеність професійного АР у працівників різних сфер виробництва. Важливим питанням є медикаментозне лікування АР. Визначається ефективність застосування аутологічної збагаченої тромбоцитами плазми. Визначення можливостей підвищення ефективності лікування професійного АР збагаченою тромбоцитами плазми є особливо актуальним питанням сучасної медицини.

Мета дослідження. Оцінити використання аутологічної збагаченої тромбоцитами плазми при професійному хронічному АР порівняно зі стандартним лікуванням (іригації масляними розчинами).

Матеріали та методи. Обстежено 141 хворого: I група (32,6%) отримувала іригації масляних розчинів, II (39,7%) – ін’єкції збагаченої тромбоцитами плазми та III (27,7%) – ін’єкції збагаченої тромбоцитами плазми й іригації масляними розчинами.

Результати. Констатовано достовірні (р < 0,001) шанси на покращення рівнів якості життя в I та II групах порівняно з III через місяць після лікування за зниженнями значень шкали NOSE (відповідно на 0,946 балів і на 5,285 балів) і збільшенням показників опитувальника SF-36 (шкала RE і RР на 13,899 балів; р = 0,004 і на 15,914 балів лише при комбінованому лікуванні; шкала МН – на 4,028 балів і на 17,880 балів; шкала VT – на 5,136 балів; р = 0,005 і на 24,158 балів). Визначено достовірні (р < 0,001) шанси на збільшення показників назоцитограми в I і II групах порівняно з III: відповідно рН слизу (на 1,029 і на 1,333), кількісного складу нейтрофілів (на 18,958% і на 21,078%) та еозинофілів (на 3,540% лише комбіноване лікування) і показників сахаринового тесту (на 0,3 хв; р = 0,005 і на 1,696 хв).

Висновки. Визначено покращення якості життя та показників назоцитограми й сахаринового тесту при застосуванні ін’єкцій збагаченої тромбоцитами плазми (як окремо, так і комбіновано з іригаціями масляними розчинами) у хворих із професійним хронічним АР. Встановлено достовірні шанси на зниження значень шкали NOSE і збільшення показників опитувальника SF-36 та шанси на збільшення показників назоцитограми й сахаринового тесту.

МАРКЕРИ УСКЛАДНЕНЬ ПІСЛЯ ЛАПАРОСКОПІЧНОГО ШУНТУВАННЯ ШЛУНКУ У ХВОРИХ НА ОЖИРІННЯ

2024-04-05T20:21:52+03:00

Вступ. Баріатрична хірургія є одним з найбільш ефективних методів лікування морбідного ожиріння, який дозволяє забезпечити тривалий результат. Разом зі зростанням кількості оперативних методів лікування ожиріння збільшується актуальність питань пов’язаних з післяопераційними ускладненнями. Протягом останніх років активно досліджується питання використання спеціальних чек-листів після операції. Це допоможе оптимізувати процес моніторингу стану пацієнтів в післяопераційному періоді.

Мета дослідження: розробити модель чек-листа для попередження виявлення ускладнень після лапароскопічного шунтування шлунку у хворих на ожиріння.

Матеріали та методи. На основі розробленого чек-листа проведено дослідження стану пацієнтів з ожирінням, яким виконано лапароскопічне шунтування шлунку протягом 2019-2023 років на базі кафедри загальної хірургії №2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Чек-лист включав в себе такі критерії: рівень болі за шкалою VAS, рівень нудоти, вживання їжі, рухливість, чи є бажання виписуватися додому, напруження м’язів живота, біль в литкових м’язах, ЧСС, сатурація кисню в крові, кількість виділень з дренажа протягом 24 годин, температура, систолічний артеріальний тиск, центральний венозний тиск, лабораторна діагностика, зменшення концентрації гемоглобіну, рівень лейкоцитів після операції, рівень С-реактивного протеїну після операції, рівень прокальцитоніну крові, рівень швидкості осідання еритроцитів, наявність зсуву лейкоцитарної формули вліво. Оцінювалась наявність ускладнень, аналізувалися параметри чек-листа за допомогою однофакторної логістичної регресії та ROC-аналізу, на предмет раннього виявлення ускладнень, та визначення шансу ускладнень у майбутньому.

Висновки. Рівень ускладнень склав 18/218 (8,2%). За даними чек-листа – показники частоти серцевих скорочень, систолічний артеріальний тиск та рухливість є дуже добрими предикторами післяопераційних ускладнень. Чек-лист є оптимальним варіантом для визначення готовності пацієнтів до виписки з лікарні через високий прогностично негативний результат. Через низький прогностично позитивний результат оцінюваний чек-лист потребує додаткової модифікації та оптимізації з врахуванням уже отриманих результатів.

СОНОГРАФІЧНІ ПАРАМЕТРИ В ДІАГНОСТИЦІ ХРОНІЧНОГО ЦЕРВІЦИТУ

2024-04-05T20:29:22+03:00

Вступ. Запальні захворювання органів малого тазу (ЗЗОМТ) залишаються найактуальнішою проблемою сучасної гінекології. В сучасній діагностиці патології репродуктивних органів велике значення має такий високоефективний та доступний метод, як ультразвукове дослідження. Останні дослідження в цій галузі, проведені за допомогою високочастотної цифрової трансвагінальної ехографії, суттєво допомогли переглянути можливості ультразвукової діагностики шийки матки, однак вивчені недостатньо.

Мета роботи. Удосконалити діагностику змін шийки матки при цервіцитах.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 68 жінок з хронічним цервіцитом. Діагноз встановлювали на підставі клінічних, кольпоскопічних та бактеріоскопічних досліджень. Всім пацієнткам при трансвагінальному ультразвуковому дослідженні візуалізували шийку матки в поздовжній та поперечній проекціях. Пацієнтки з хронічним цервіцитом були розподілені на 2 групи: І групу склали 37 пацієнток з візуальними змінами шийки матки, ІІ – 31 жінок без змін. Групу порівняння склали 35 здорових жінок.

Результати. Для хронічного цервіциту характерне збільшення товщини та об’єму шийки матки, неоднорідність строми за рахунок кістозних порожнин з підвищенням показників співвідношення товщини та довжини шийки матки та співвідношення товщини ендоцервіксу до товщини шийки матки. Вагомими сонографічними ознаками запального процесу в ендоцервіксі є також деякі структурні особливості, зокрема нечіткість контурів, підвищена ехогенність, дрібні кісти та множинні мікрокальцинати ендоцервіксу, нерівномірне розширення цервікального каналу та зона зниженої ехогенності.

Висновки. Отже ретельне, ультразвукове дослідження з визначенням стану шийки матки, товщини та структури ендоцервіксу може бути цінним допоміжним неінвазивним інструментом в діагностиці хронічного цервіциту та допомогти клініцисту в діагностиці даної патології навіть за умови відсутності при огляді візуальних змін шийки матки.

ВПЛИВ АУТОМЕЗОКОНЦЕНТРАТУ ТРОМБОЦИТІВ НА ЕТАПИ РЕГЕНЕРАЦІЇ ПЕЧІНКОВОГО ЗАЛИШКУ ЩУРІВ ЗА УМОВ ВИКОНАННЯ ОБ’ЄМНИХ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ РЕЗЕКЦІЙ ПЕЧІНКИ

2024-04-05T20:35:28+03:00

Вступ. Регенерація печінки відбувається у три етапи, кожен з яких регулюється різними факторами: фаза ініціації регулюється інтерлейкіном 6 (IL-6) та фактором некрозу пухлин (TNFα); фаза експансії – фактором росту гепатоцитів (HGF) і трансформуючим фактором росту альфа (TGFα); термінальна фаза – трансформуючим фактором росту бета (TGFβ) і активінами. У роботі визначено рівень маркерів основних етапів регенерації печінки після резекції 65-70% паренхіми цього органу у щурів за умов застосування різних доз та схем введення аутомезоконцентрату тромбоцитів (АМК).

Мета дослідження – встановити особливості змін рівня цитокінів і факторів росту в гомогенаті печінки щурів після резекції 65-70% паренхіми цього органу за умов застосування різних доз та схем введення АМК.

Матеріали та методи дослідження. Дослідження проводили на білих щурах лінії Wistar віком 1,5-2 місяці, масою 150-180 г. АМК вводили: у паренхіму печінкового залишку під час резекції у дозі 0,5 мл/кг (група І); у хвостову вену в післяопераційному періоді у дозі 0,5 мл/кг через 3 години та через 48 годин після резекції печінки (група ІІ); у хвостову вену в післяопераційному періоді у дозі 1,0 мл/кг через 3 години та через 48 годин після резекції.

Результати дослідження та обговорення. Показано, що на 7-у добу після резекції печінки підвищувався рівень TNF-α і IL-6 у всіх дослідних групах з наступним зниженням на 10-у добу до значень контролю лише у групі тварин, яким АМК вводили внутрішньовенно у дозі 1 мл/кг маси тварин. Встановлено, що значення HGF і TGFα у гомогенаті печінки тварин, які піддалися резекції печінки, були значно вищими ніж у контрольній групі на 7-у добу експерименту. На подальших етапах експерименту в тварин І та ІІІ груп спостерігалося зниження рівнів HGF і TGFα у гомогенаті печінки, проте значень контролю досліджувані показники не набували. У тварин групи ІІ показники вмісту HGF і TGFα залишалися на найвищому рівні. Підвищення вмісту TGFβ й активінів у гомогенаті печінки щурів у всіх дослідних групах вказує на інтенсифікацію термінальної фази регенерації печінки на 10-у добу після резекції печінки.

Висновки. Отже, за дії дози АМК рівній 1 мл/кг найінтенсивніше відбуваються процеси регенерації, пік яких припадає на 7-10 добу після проведення резекції. Введення АМК у паренхіму печінки у нижчій дозі – 0,5 мл/кг або внутрішньовенне введення цієї ж дози не сприяє повному відновленню регенеративних процесів у печінці, на що вказують підвищенні рівні TGFα та HGF на 10-у добу після резекції печінки та введення АМК.

ПОКАЗНИКИ ЕКСПРЕСІЇ МУКОПОЛІСАХАРИДІВ MUC 5АС ТА MUC 1 В СЛИЗОВІЙ ОБОЛОНЦІ НОСОВОЇ ПОРОЖНИНИ У ПАЦІЄНТІВ З СИНДРОМОМ ПОСТНАЗАЛЬНОГО СТІКАННЯ ТА ВИКРИВЛЕННЯМ НОСОВОЇ ПЕРЕДІЛКИ

2024-04-05T20:42:06+03:00

Вступ. Визначити причину синдрому постназального стікання доволі важко. Одним з можливих факторів була визнана деформація носової перегородки. Розуміння основних процесів синдрому постназального стікання має вирішальне значення для створення цілеспрямованих терапевтичних стратегій в лікуванні даної патології. В нашому дослідження ми розглянули клінічні та гістологічні особливості синдрому постназального стікання у осіб з деформацією носової перегородки, та дослідили експресії мукополісахаридів, а саме показників MUC 5АС та MUC 1.

Мета дослідження. Метою даного дослідження є вивчення клінічних та гістологічних аспектів СПС у пацієнтів з деформацією носової перегородки. Конкретною метою дослідження є пошук показників MUC 5АС та MUC 1 у біопсії слизової оболонки носових раковин.

Матеріали та методи. Всього було взято 29 зразків слизової оболонки з нижніх носових раковин. Ці зразки були розділені на дві групи: пацієнти, що мають викривлення носової перегородки без та з синдрому/ом постназального стікання. Рівні MUC5АС та MUC1 визначали за допомогою Вестерн-Блот-аналізу.

Результати. При аналізі гістологічних зрізів ми виявили достовірне підвищення тканинної метаплазії та лімфоїдної інфільтрації в слизовій оболонці пацієнтів з синдромом постназального стікання в порівнянні з контрольною групою. Рівень мукополісахаридів MUC5АС та MUC1 був вищим у слизовій оболонці носової порожнини у дослідницької групи порівняно з контрольною групою.

Висновки. Отримані дані свідчать про те, що анатомічні зміни в носовій порожнині можуть відігравати певну роль у розвитку синдрому постназального стікання через зміни в секреції муцинів.

ДОЦІЛЬНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ПРОБІОТИЧНОГО БАКТЕРІЙНОГО КОМПЛЕКСУ В ФОРМІ СПРЕЯ ДЛЯ ГОРЛА В МІСЦЕВОМУ ЛІКУВАННІ ГОСТРОГО ВІРУСНОГО ТОНЗИЛІТУ

2024-04-12T17:29:16+03:00

Мета: визначити доцільність застосування пробіотичного бактерійного комплексу в формі спрею для горла в місцевому лікуванні гострого вірусного тонзиліту на основі аналізу даних його клінічної та мікробіологічної ефективності.

Матеріали та методи. В рандомізованому контрольованому дослідженні прийняли участь 46 осіб з діагностованим на підставі клінічних і фарингоскопічних ознак гострим тонзилітом. Відповідно до отримуваного лікування хворі були розподілені на 2 групи. Пацієнти контрольної групи (23 особи) приймали лікування згідно з уніфікованим клінічним протоколом «Тонзиліт». До складу основної групи увійшли 23 хворих, які, окрім протокольного лікування, отримували пробіотичний засіб у формі спрея для горла, що містить комплекс бактерій роду Bacillus. Для виключення бактеріальної етіології гострого тонзиліту, використовували модифіковану шкалу Centor (шкала McIsaac). Оцінювання ефективності лікування проводилося на підставі вивчення динаміки клінічних та фарингоскопічних ознак захворювання, а також встановлення кількісних та якісних змін мікробіоти піднебінних мигдаликів в процесі лікування.

Результати. Аналіз динаміки основних клінічних та фарингоскопічних показників свідчить про більш суттєву та швидку їхню нормалізацію у хворих основної групи. Результати мікробіологічних досліджень доводять, що застосування пробіотичного бактерійного комплексу в лікуванні гострого тонзиліту у пацієнтів основної групи сприяло усуненню дисбіотичних змін, відновленню популяційного рівня основних представників мікробіому піднебінних мигдаликів та колонізаційної резистентності ротоглотки.

Висновки. Встановлено, що гостре вірусне запалення піднебінних мигдаликів виникає в умовах кількісних та якісних змін видового складу мікробіоти даного біотопу та супроводжується посиленням дисбіотичних порушень в процесі перебігу захворювання. Підтверджено, що застосування пробіотичного бактерійного комплексу в формі спрея в місцевому лікуванні гострого вірусного тонзиліту є доцільним через доведену його клінічну та мікробіологічну ефективність, а також надає можливість утриматися від передчасного призначення антибактеріальних хіміопрепаратів.

ОЦІНКА ДИНАМІКИ ПСИХОПАТОЛОГІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК НЕГАТИВНОЇ СИМПТОМАТИКИ ПРИ ШИЗОФРЕНІЇ

2024-04-05T20:56:01+03:00

Мета: визначити динаміку психопатологічної структури та вираженості негативної симптоматики залежно від стадії захворювання у хворих на шизофренію з негативною симптоматикою з метою вдосконалення діагностики та лікування хворих на шизофренію.

Матеріали та методи: у дослідженні взяли участь 252 пацієнта з негативною симптоматикою шизофренії: 83 хворих з першим епізодом шизофренії, 88 хворих на шизофренію у стані загострення та 81 хворий на шизофренію у стані ремісії. У дослідженні використовувався комплексний підхід, який полягав у використанні клініко-психопатологічних, психометричних (Шкала оцінки негативних розладів, Г.В. Логвинович, 1990) та статистичних методів дослідження.

Результати. Встановлено особливості динаміки негативної симптоматики у хворих з негативною симптоматикою при шизофренії на різних стадіях захворювання: хворі з першим епізодом шизофренії характеризуються легкими кількісно-якісними порушеннями в емоційній сфері, незначними кількісно-якісними змінами асоціативної сфери, легкими кількісними порушеннями вольової сфери в поєднанні з помірними якісними змінами вольової сфери. Хворі на шизофренію у стані загострення характеризуються помірними кількісними порушеннями емоційної сфери та вираженим спотворенням емоційної сфери, вираженими кількісно-якісними порушеннями асоціативної сфери та незначними кількісно-якісними порушеннями вольової сфери. Для хворих на шизофренію у стані ремісії були характерні помірні та виражені кількісно-якісні порушення в емоційно-вольовій сфері та помірні кількісно-якісні порушення в асоціативній сфері.

Висновки. Отримані дані можуть бути використані для встановлення діагностичних критеріїв хворих з негативними симптомами при шизофренії в залежності від динаміки захворювання.

ВПРОВАДЖЕННЯ ПАЦІЄНТ-ОРІЄНТОВАНОЇ МОДЕЛІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ: АНАЛІЗ СТАВЛЕННЯ ХВОРИХ НА ІШЕМІЧНУ ХВОРОБУ СЕРЦЯ З КОМОРБІДНИМИ СТАНАМИ

2024-04-05T21:03:49+03:00

Мета: провести комплексний аналіз ставлення хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) з коморбідними станами щодо впровадження пацієнт-орієнтованих підходів в клінічну практику.

Матеріали та методи. Методом випадкової вибірки проведено анкетне опитування двох груп хворих на ІХС з коморбідними станами. І група – 30 хворих на ІХС, віком 61-75 (середній вік 67,2±5,1) які перебували під диспансерним наглядом кардіологів у терапевтичному відділенні Консультативно-діагностичного центру в Державній науковій установі «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами (ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС). ІІ група – 33 військовослужбовці, хворих на ІХС віком 50-58 років (середній вік 53,2±2,4 роки), які прийшли на плановий прийом до лікаря загальної практики в Клініку амбулаторної допомоги Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь». Методи дослідження: системного аналізу, анкетного опитування, статистичний.

Результати. Встановлено, що за оцінкою пацієнтів, на етапі спеціалізованої медичної допомоги лікарі надають більше інформації пацієнтам щодо медикаментозного лікування, зокрема, щодо побічних ефектів (83,3±6,8% в І групі, 33,3±8,2% ІІ в групі, p<0,05), використання заходів, направлених на підвищення прихильності до лікування ( 83,3±6,8% в І групі, 42,4± 8,6% ІІ в групі, p<0,05), що, вірогідно обумовлено особливостями організації диспансерного нагляду хворих групи дуже високого ризику в ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС, зокрема, пацієнтів активно запрошують на планові регулярні огляди, і лікарі-кардіологи в процесі моніторингу лікування надають необхідну додаткову інформацію. Емоційну підтримку від лікаря щодо вирішення проблем зі здоров’ям отримували 93,3±4,6% пацієнтів І групи та 18,2±6,7% пацієнтів ІІ групи (p<0,05), Потребують більш детального обговорення з лікарем плану лікування та залучення до ухвалення рішення 36,7±8,8% І групи та 84,8±6,3% ІІ групи (p<0,05). Виявили готовність до виконання заходів самоконтролю стану здоров’я та участі у процесі ухвалення рішень щодо лікування 93,3±4,6% пацієнтів І групи, 84,8±6,3 % ІІ групи.

Висновки. Результати дослідження засвідчили зацікавленість і готовність більшості опитаних хворих на ІХС з коморбідними станами щодо використання основних принципів пацієнт-орієнтованого підходу. Обґрунтовано доцільність удосконалення підходів щодо підвищення поінформованості, залучення хворих на ІХС до процесу ухвалення спільних рішень, та відповідної підготовки лікарів, як складової впровадження пацієнт-орієнтованої медичної допомоги

ЕНДОТЕЛІАЛЬНА ДИСФУНКЦІЯ ТА ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНА РЕФЛЮКСНА ХВОРОБА: ДОСЛІДЖЕННЯ СПІЛЬНИХ ПАТОГЕНЕТИЧНИХ МЕХАНІЗМІВ ТА ШЛЯХІВ КОРЕКЦІЇ

2024-04-05T21:12:28+03:00

Мета. Визначити роль та місце ендотеліальної дисфункції у патогенезі коморбідного перебігу гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) та ожиріння шляхом дослідження рівнів стабільних метаболітів оксид азота (NO) в плазмі крові та сечі. Оцінити ефективність та переваги призначеної терапії, що передбачала додаткове включення пептидної сполуки, аналогу лей-енкефаліну – тирозин-2-аланіл-гліцин-фенілаланіл-лейцил-аргініну діацетату (Даларгін).

Матеріали та методи. Проведено оцінку клінічних проявів за опитувальником GERD-HRQL, визначення рівнів стабільних метаболітів оксиду азоту NO2 та сумарних метаболітів NO2 + NO3 спектрофотометричним методом, рівня лептину імуноферментно, рН-метрію та дослідження моторної функції за УЗД. Обстежено 130 пацієнтів, з яких 70 хворих на ГЕРХ з коморбідним ожирінням І ст., 40 хворих на ГЕРХ без супутньої патології та 20 практично здорових осіб. Виділено 3 групи дослідження.

Результати. Визначено, що рівні стабільних метаболітів NO2, NO2+NO3 крові та сечі в групі ГЕРХ з ожирінням достовірно нижчі за рівні групи ізольованої ГЕРХ (p<0,001). Встановлено пряму кореляційну залежність між рівнем метаболітів оксиду азоту крові й сечі та кислотністю в шлунку та стравоході; обернену залежність між метаболітами NO та ступенем моторно-функціональних порушень ШКТ, вираженістю клінічних проявів, рівнем гормональної секреції адипоцитами. Додактове включення Даларгіну дало змогу покращити ефективність та якість патогенетичної терапії та досягти більш позитивної динаміки захворювання та рекомендовано до призначень у практиці.

Висновки. Ожиріння є предиктором більш тяжкого перебігу ГЕРХ та вираженішої ендотеліальної дисфункції. Існують кореляційні зв’язки між вираженістю ендотеліальної дисфункції та ступенем функціональних, моторних та секреторних порушень шлунка та стравоходу.

ВПЛИВ ПЕРМАНЕНТНОГО СТРЕСУ, СПРИЧИНЕНОГО ВІЙНОЮ В УКРАЇНІ, НА СТАН ПАЦІЄНТІВ ІЗ ПОРТАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ НА ТЛІ ЦИРОЗУ ПЕЧІНКИ

2024-04-05T21:33:52+03:00

Метою дослідження було оцінити вплив перманентного стресу та особливостей надання медичної допомоги в умовах воєнного стану на показники функціонального стану печінки та якість життя пацієнтів з портальною гіпертензією, зумовленою цирозом печінки.

Матеріали та методи. У дослідження було включено 37 пацієнтів з підтвердженим діагнозом цирозу печінки, ускладненого портальною гіпертензією та кровотечою з варикозно розширених вен стравоходу. Відповідно до виконаних втручань усі пацієнти були розподілені на 3 групи: 1 група – ендоскопічне лігування та часткова емболізація селезінкової артерії; 2 група – ендоскопічне лігування; 3 група – ендоскопічне лігування. Різниця між пацієнтами 2-ї та 3-ї груп полягала в тому, що пацієнти 2-ї групи перебували в стані перманентного стресу через війну. Було проведено 4 візити з інтервалом в 1 місяць. У кожний момент часу оцінювались рівні лабораторних показників функціонального стану печінки та якості життя за допомогою опитувальника RAND SF-36.

Результати. У пацієнтів усіх трьох груп протягом першого місяця спостерігалося покращення як лабораторних показників функціонального стану печінки, так і інтегральних показників якості життя. У пацієнтів 1-ї групи спостерігалося поступове покращення як функціонального стану печінки, так і якості життя. У групі 2 відсутність будь-яких маніпуляцій та підтримуючої терапії призвела до відсутності позитивної динаміки у пацієнтів. Перебування в стані перманентного стресу призвело до поступового погіршення стану пацієнтів 3-ї групи, починаючи з другого візиту. Спочатку погіршення стосувалося лише якості життя, але в подальшому проявилося також порушенням показників функціонального стану печінки.

Висновки. Кумулятивний ефект перманентного стресу у пацієнтів з цирозом печінки, ускладненим портальною гіпертензією, проявляється раннім погіршенням якості життя з подальшими порушеннями функції печінки.

МЕДИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ДОРОСЛОГО НАСЕЛЕННЯ В СЛОВАЧЧИНІ ТА УКРАЇНІ

2024-04-05T21:41:16+03:00

Вступ. У статті наведено результати діагностики рівнів медичної грамотності різних категорій дорослого населення Словаччини. Це дослідження було виконано представниками кафедри педагогіки філософського факультету університету Коменського в Братиславі разом з українськими колегами.

Метою дослідження є вивчення особливостей розвитку медичної грамотності в європейських країнах та проведення порівняльного аналізу досліджень з виявлення рівнів медичної грамотності дорослого населення на прикладі Словаччини й України і складання рекомендацій.

Матеріали та методи. Діагностичне опитування дорослих здійснено за модіфікацією European Health Literacy Survey Questionnaire (HLS_EU_Q47), який було запропоновано заповнити респондентам у форматі Google-форми. Методологічними підходами в дослідженні були андрагогічний, компетентнісний, культурологічний, особистісно орієнтований та системний.

Результати. З’ясовано, що більшість респондентів у європейських країнах мають недостатній рівень медичної грамотності. У Словаччині більш активними і та обізнаними в питаннях здоров’я виявилась молодь віком від 18 до 24 років. Встановлено, що в Україні комплексних досліджень з питань медичної грамотності дорослих не було проведено. Позитивно оцінюючи досвід дослідження рівнів медичної грамотності дорослого населення у Словаччини варто виокремити прогресивні ідеї щодо його впровадження в сферу підтримки, збереження і відновлення здоров’я дорослих в Україні. Складено рекомендації з підвищення медичної грамотності різних категорій дорослого населення на державному, регіональному рівнях і рівні інституцій і закладів зі сфери охорони здоров’я та освіти.

Висновки. Результати дослідження рівнів медичної грамотності дорослого населення можуть бути пропоновані представникам сфер державного управління, освіти дорослих, охорони здоров'я з метою оновлення законодавства, оформлення навчально-методичних матеріалів для закладів вищої і післядипломної освіти.

ВПЛИВ ДІАБЕТ-АСОЦІОВАНИХ ЧИННИКІВ ОНКОГЕНЕЗУ НА РИЗИК РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ І ТІЛА МАТКИ ТА НА ВИЖИВАНІСТЬ ЖІНОК ІЗ ВКАЗАНИМИ ЛОКАЛІЗАЦІЯМИ РАКУ

2024-04-05T21:51:34+03:00

Вступ. Хворі на цукровий діабет 2 типу (ЦД2) мають підвищений ризик раку різних локалізацій. Виявлення і корекція діабет-асоційованих чинників онкогенезу можуть бути важливими в профілактиці раку.

Мета. Дослідити вплив діабет-асоційованих чинників онкогенезу на формування ризику раку молочної залози (МЗ) і раку ендометрія (РЕ) та на виживаність жінок із вказаними типами раку, а також розробити спосіб розрахунку прогнозованого ризику раку МЗ і РЕ у жінок з ЦД2.

Матеріали та методи. В роботі використано результати ретроспективного епідеміологічного аналізу випадків раку у хворих з ЦД2, жителів Івано-Франківської області, впродовж 2012-2016 рр., з аналізом 5-річного виживання пацієнтів. Статистичну обробку результатів проведено в програмі STATISTIKA-12 (StatSoft Inc., США). Вплив патогенетичних чинників ЦД2 на розвиток раку МЗ і РЕ оцінювали за допомогою багатофакторного аналізу та ROC-аналізу, в програмі Medcalc v.19.1.6. Коефіцієнт прогнозованого ризику раку визначено за допомогою математичного моделювання і рівняння логістичної регресії. Для оцінки виживання пацієнтів використано аналіз кумулятивного виживання Каплана-Майєра і Cox-Mantel Test.

Результати. Рак МЗ і РЕ найчастіше діагностували у жінок постменопаузального віку, з ожирінням, тривалістю ЦД2 > 5 років, на комбінованій цукрознижувальній терапії. Серед жінок з раком МЗ, які приймали секретагоги, 67% мали ожиріння, 24% мали надлишкову вагу, серед жінок з РЕ – 54% і 27% відповідно. Розроблено новий спосіб розрахунку коефіцієнта прогнозованого ризику раку МЗ і РЕ (Y) у жінок із ЦД2. Точність математичної моделі розрахунку індекса Y складає 76,24%. Доведено, що показник коефіцієнта Y зростає в жінок з ожирінням (р<0,001), з тривалістю ЦД > 5 років (р<0,001), на комбінованій терапії несекретагогами з секретагогами (р<0,05). Виявлено, що ЦД2 підвищує ризик смерті до 1-го року жінок з обома типами раку (р<0,05). Гірше 5-річне виживання виявлено у жінок з РЕ І стадії на терапії ліками, які підвищують рівень інсуліну крові (р<0,05), а також у жінок з РЕ ІІ стадії з HbA1c > 8,0% (р<0,05).

Висновки. Ожиріння, тривалість діабету > 5 років і використання секретагогів при ожирінні підвищують ризик раку молочної залози та ендометрія у жінок із ЦД2. Застосування антидіабетичних препаратів, які сприяють ятрогенній гіперінсулінемії може негативно вплинути на виживання жінок з ожирінням з раком молочної залози і з раком ендометрія, як через збільшення ризику серцево-судинних подій, так і через гіперактивацію інсулінового сигналінгу. Декомпенсація ЦД знижує 5-річне виживанння хворих з раком молочної залози і з раком ендометрія. Виявлення прогнозованого ризику раку високого ступеню (р = 0,7-1,0) може бути показом для корекції чинників онкогенезу та скринінгу раку у жінок із ЦД2.

ПОРІВНЯННЯ ВПЛИВУ ДВОХ ПРОГРАМ РЕАБІЛІТАЦІЇ НА РУХЛИВІСТЬ ХРЕБТА ТА ІНТЕНСИВНІСТЬ БОЛЮ У ПАЦІЄНТІВ З ДИСКОПАТІЄЮ ХРЕБТА

2024-04-05T21:55:03+03:00

Вступ. Приблизно 80% людей стикаються з болями в спині протягом життя. Частою проблемою пацієнтів з болем у попереку є значне обмеження рухливості. Зазвичай рекомендуються програми реабілітації. Програми повинні включати вправи, що формують гнучкість, витривалість і силу. Кінезітерапія доповнюється фізіотерапевтичними процедурами, які в основному спрямовані на знеболюючу та розслаблюючу дію.

Метою дослідження було порівняти вплив двох реабілітаційних програм, що відрізняються типом кінезітерапії, на рухливість поперекового відділу хребта та рівень інтенсивності болю у людей з дископатією L₅-S₁ сегмента.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 30 пацієнтів, які перебували на 14-денному реабілітаційному лікуванні. Критерієм для розподілу досліджуваних на групи був метод кінезотерапії. Першу групу (Гр1) склали 15 пацієнтів, які двічі на день займалися гімнастикою в басейні, другу групу (Гр2) склали 15 пацієнтів, які двічі на день відвідували заняття лікувальною гімнастикою в тренажерному залі. Вправи були спрямовані на покращення обсягу рухів хребта, сили та витривалості постуральних м’язів. Для оцінки інтенсивності болю використовували візуально-аналогову шкалу. Для оцінки обсягу рухів хребта вимірювали відстань між стандартними антропометричними точками в положенні спокою та в крайньому положенні руху.

Результати. Після реабілітації у більшості пацієнтів збільшилася амплітуда рухів поперекового відділу хребта. У Гр1 виявлено збільшення діапазону згинання хребта вперед на 9,2 см (р = 0,001), ротації вправо на 0,63 см (р = 0,03), а вліво – на 1,33 см (р = 0,007). У Гр2 діапазон згинання вперед збільшився на 12,6 см (р = 0,005), повороту вліво на 0,94 см (р = 0,035), згинання вправо на 1,41 см (р = 0,002). У випадку інших рухів, статистично значущих змін не виявлено.

У Гр1 середня інтенсивність болю за ВАШ становила 4,9 ± 2,3 бала до початку фізіотерапевтичної програми та 3,6 ± 1,7 бала після її завершення (р = 0,04). У Гр2 значення ВАШ становили відповідно 5,1 ± 2,5 бала та 3,9 ± 1,8 бала (р = 0,03). Величина змін інтенсивності відчутого болю була на схожому рівні (-1,3 бали та -1,2 бали) для обох програм.

Висновки. 1. Застосовані реабілітаційні програми збільшили рухливість поперекового відділу хребта та зменшили больовий синдром у пацієнтів з дископатією L₅-S₁ сегмента. 2. Як програма гідрокізотерапії, так і програма в тренажерному залі були однаково ефективними для збільшення діапазону рухів хребта та зменшення інтенсивності болю.

КОРОТКОСТРОКОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОМАШНЬОЇ ТА АМБУЛАТОРНОЇ ПРОГРАМ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ПРИ ЗАМОРОЖЕНОМУ ПЛЕЧІ ТА МІОФАСЦІАЛЬНОМУ БОЛЬОВОМУ СИНДРОМІ

2024-04-05T22:06:34+03:00

Мета: порівняти короткострокові результати домашньої та амбулаторної програм фізичної терапії у хворих на адгезивний капсуліт плечового суглобу із супутнім торакальним міофасціальним больовим синдромом.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 80 пацієнтів. Проводилася оцінка амплітуди руху у враженому суглобі. Числова шкала болю використовувалася для оцінки больових відчуттів при натисканні на тригерні точки. Функціональні обмеження у плечі вимірялися за допомогою Оксфордської оцінки плеча (перед та через 1,5 місяця після закінчення фізичної терапії). Учасники були розділені на дві групи: домашня група (ДГ) та амбулаторна група (АГ). Усі пацієнти отримували консультацію фізичного терапевта. Пацієнти АГ отримували кінцевоамплітудну мобілізаію, котра проводилася фізичним терапевтом 5 разів на тиждень. Більшість пацієнтів отримала 15 процедур впродовж 3 тижнів. Учасники ДГ самостійно виконували терапевтичні вправи вдома (двічі на день, 3 тижні). Для терапії тригерних точок пацієнти ДГ та АГ самостійно виконували ішемічну компресію.

Результати. Серед пацієнтів обох груп спостерігалася позитивна динаміка досліджених показників. Порівняння віддалених результатів терапії за амплітудою руху та болем встановило кращі показники у АГ. Порівняння початкових результатів груп у пунктах Оксфордської оцінки плеча не виявило значимих відмінностей. Загальний бал становив 18,2±6,5 балів у ДГ та 17,6±7,5 балів у АГ (р=0,715). Значення Ме (25%; 75%) відповідно становили 17,5 (12,5; 23,8) та 18 (13; 23,5) балів. Порівняння заключних результатів груп у пунктах ООП виявило значимі відмінності. Загальний бал становив 47 (47; 48) балів у ДГ та 33 (31; 35,75) балів у АГ (р<0,001). Значення x̅±SD відповідно становили 46,5±2,6 та 32,8±4,4 бала.

Висновки. Короткострокові результати амбулаторної програми були кращими за показниками болю, рухливості плечового суглоба та функціональними обмеженнями порівняно з домашньою програмою фізичної терапії у пацієнтів з адгезивним капсулітом плечового суглобу та супутнім торакальним міофасціальним больовим синдромом.