ДОСТУПНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ, ЯКІ НАДАЮТЬ ДОПОМОГУ ПАЦІЄНТАМ У СФЕРІ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я, ЩО ПОСТРАЖДАЛИ ВНАСЛІДОК ВІЙНИ

Анотація

Вступ. Війна та збройні конфлікти мають глибокий вплив на психічне здоров’я населення, збільшуючи поширеність розладів, пов’язаних із травмою, та навантажуючи системи охорони здоров’я. Це дослідження оцінює доступність закладів охорони психічного здоров’я для пацієнтів, які постраждали від війни в Україні, висвітлюючи поточну спроможність, регіональні відмінності та бар’єри в отриманні допомоги.  

Матеріали та методи. Ми провели описовий аналіз відкритих адміністративних даних, опублікованих Національною службою охорони здоров’я України (НСОЗ) та пов’язаними урядовими порталами у 2023–2024 роках. 

Результати. Ми порівняли доступність закладів та персоналу з оцінками психологічних потреб населення, пов’язаних з війною. Станом на початок 2024 року в Україні налічується 3 346 медичних закладів, що надають безкоштовну психологічну та/або психіатричну допомогу, в яких працюють 8 201 кваліфікованих фахівців. Серед них – медичні працівники первинної ланки, які пройшли навчання за програмою mhGAP, амбулаторні служби, психіатричні лікарні та мобільні мультидисциплінарні бригади. По всій країні також працює понад 200 центрів психологічної допомоги.  Однак масштаби потреб значно перевищують можливості системи. За оцінками ВООЗ та Міністерства охорони здоров’я, до 15 мільйонів українців зазнали психологічного стресу, пов’язаного з війною, а майже 4 млн. із них – потребують надання відповідних медичних послуг. На сьогодні на 1 800 постраждалих осіб працює один спеціаліст, що значно нижче рекомендованих ВООЗ порогових значень для населення, яке постраждало від кризи. Доступність послуг особливо обмежена в областях, що постійно страждають від військових дій і знаходяться на межі зіткнення, таких як Донецька, Херсонська та Запорізька області, де руйнування та переміщення населення значно обмежили доступ до будь-яких медичних послуг. Хоча послуги надаються безкоштовно в рамках Програми медичних гарантій, географічні та логістичні бар’єри, особливо в сільських та прифронтових громадах, залишаються значними.

Висновки. Незважаючи на стратегічні зусилля та інтеграцію психічного здоров’я в систему первинної медичної допомоги, інфраструктура психічного здоров’я в Україні залишається недостатньою для задоволення потреб, що виникли в умовах війни. Для забезпечення рівного доступу вразливих груп населення терміново необхідне розширення мобільних бригад, навчання медичних працівників первинної ланки та інвестиції в децентралізацію послуг.